Географічна карта - Ґегард (монастир) (Monastery of Geghard)

Ґега́рд (Ґеха́рд) (Գեղարդ, [geghárd], дослівно — «спис») — монастирський комплекс у провінції Котайк, Вірменія. Розташований в ущелині гірської річки Азат, приблизно за 40 км на південний схід від Єревана. Внесений ЮНЕСКО в список об'єктів Всесвітньої культурної спадщини.

Повніша назва — Ґегардаванк (Գեղարդավանք, [geghárdavánkh]), дослівно — «Монастир списа». Назва монастирського комплексу походить від списа Лонгина, яким прокололи тіло Ісуса Христа на Хресті, і, як стверджується, привезеного до Вірменії апостолом Тадеєм у числі багатьох інших реліквій. Ця обставина зробила монастир популярним місцем для паломництва вірмен протягом багатьох століть. Нині спис виставлено в скарбниці Ечміадзіну. Назва «Ґегардаванк» фіксується із 1250 року.

Деякі храми монастирського комплексу повністю видовбано у скелях, інші — схожі на печери. На території монастирського комплексу є численні гравірування та окремо розташовані хачкари — традиційні вірменські кам'яні різьблені хрести. Ґегард є одним з найзначніших туристичних місць у Вірменії.

Більшість людей, що приїжджають у Ґегард, також відвідують довколишній храм у Гарні, схожий на Парфенон, розташований нижче за течією Азату. Відвідування обох місць — настільки поширене явище, що вони зазвичай згадуються в парі як «Гарні-Ґегард».

Монастир був заснований в IV ст. на місці священного джерела, що бере початок у печері. Тому спочатку отримав назву Айріванк (Այրիվանք), що означає «Монастир печери». За переказами, засновником монастиря був Св. Григорій Просвітитель.

За відомостями вірменських істориків IV, VIII і X ст., монастирський комплекс включав крім релігійних будівель, також добре оснащені житлові та службові будівлі. У 923 році Айріванк дуже серйозно постраждав після захоплення його Насром, віце-регентом арабського халіфа у Вірменії: тоді розграбували всі цінності, включаючи унікальні рукописи, і спалили величні монастирські споруди. До менш значних руйнувань призвели також землетруси. Перший монастир у IX ст. був зруйнований арабами. Зі споруд Айріванка нічого не збереглося.

Попри те, що є написи, що датуються 1160, головна каплиця була побудована в 1215 році під заступництвом братів Закаре та Іване, воєначальників грузинської цариці Тамари, що відвоювали більшу частину Вірменії в турків. Гавіт, що частково вільно стоїть, частково вирізаний у скелі, датований раніше 1225 року, а ряд каплиць, висічених у скелі — серединою XIII ст.

Після цього монастир придбав князь Прош Хахбакян, що був намісником Закарянів і засновником князівства Прош'янів. За короткий період Прош'яни побудували печерні споруди, що принесли Ґегарду заслужену славу — друга печерна церква, родова гробниця, жаматун Папак і Рузакан, зала для зборів і навчання (що обвалилася в середині XX ст.), а також численні келії. Кімната, що простягнулася в північно-східній частині гавіта, в 1283 році стала гробницею князя Проша Хахбакяна. Була також висічена суміжна кімната з гербом роду Прош'янів — орел, що тримає у своїх пазурах ягня. Сходи на заході гавіта ведуть до похоронної кімнати, видовбаної в 1288 році для Папака Прош'яна та його дружини Рузакан. У 1200-х роках Прош'яни обладнали в монастирському комплексі іригаційну систему. В ті часи Ґегард був також відомий як Монастир семи церков і Монастир сорока вівтарів. Все, що оточує монастир — це скелі, печери і хачкари. Монастир не був діючим, а головна церква взимку використовувалася як притулок від карапапахських кочівників до того часу, поки декілька ченців із Ечміадзину після приєднання цієї частини Вірменії до Російської імперії не навели тут лад. Відновлений з метою туризму, монастир, як і раніше, залишається важливим місцем для паломництва.

Окрім Списа Лонгіна Ґегард відомий також іншими реліквіями. Так, мощі апостолів Андрія та Іоанна були подаровані у XII ст. Благочестиві відвідувачі протягом наступних століть обдаровували монастир землею, грошима, рукописами тощо. В одній із печерних келій у XIII ст. жив відомий вірменський історик Мхітар Айріванеці. На кінці рукоятки списа є приєднана до неї ромбоподібна пластина, на якій вирізаний грецький хрест із кінцями, що розширюються. У 1687 році для списа, що зберігається нині в скарбниці Ечміадзіна, був зроблений спеціальний ковчег зі срібла, позолочений зовні, що є характерним виробом ручної роботи для Вірменії XVII ст.